Максим Солодовник ↓
Seven-Eleven (Made in ЮА №2)
Максим Солодовник ↓
Seven-Eleven (Made in ЮА №2)
Річка ↓
Seven-Eleven (Made in ЮА №2)
Богдан Логвиненко ↓
Вольф Мессінґ. Вигнання голубів (Made in ЮА №3)
ROMAN (анонімно) ↓
Вольф Мессінґ. Вигнання голубів (Made in ЮА №3)
Михайло ↓
Ми так жили, немов співали джаз (Made in ЮА №7)
MORO ↓
Етюд з воронами (Made in ЮА. Бонус)
Тарас Малкович ↓
Липи / Коло (Made in ЮА №6)
Коли я у 80-ті роки вимушено повернувся до рідного Франика, то це спершу був тихий розпач: якого біса і що далі робити в цьому жахливо нецікавому містечку і життя скінчилось ітеде. «Ах, у цьому маленькому місті, де живуть пияки і невдахи» -- так починався один з моїх тодішніх віршів.
Того чоловіка звали Михайло Пустай (з наголосом на «у», хоч у моєму вірші він з наголосом на «а»). Він був лемко, жив десь у теперішній Східній Словаччині і вважався таким собі сільським недоумком. Нічого кращого і гіднішого за пастухування громада не могла для нього вигадати.
Тут ідеться про той самий час, що і в попередньому вірші – кінець сімдесятих, Львів, і я в ньому студент. З усіх текстів цього альбому цей, напевно, найменше потребує коментарів – усе й так зрозуміло. А втім, завжди знайдеться що додати. Герой цього вірша Дем – це видатний львівський художник-графік Валерій Дем’янишин. Особисто мене він захоплював тоді двома сторонами своєї особистості – зовнішністю, стовідсотково гіпівською, і творчістю.
Як на мої звичні виміри, то дуже довгий вірш (а в тексті пісні він звучить ще й не повністю, з деякими пропусками). Інакше Міськові довелося б і зовсім задихатисяJ Добре, що я всього тільки шепочу й не особливо напружуюсяJ.
Це останній, за рахунком десятий вірш у циклі «Липневі начерки подорожнього», зрозуміло при цьому, що написаний у липні – питання лише, котрого року, 1987 чи 88-го. Підказати можуть Іван Малкович та його дружина Ярина, які тиждень перед тим відгуляли своє весілля у Нижньому Березові.
«Трубач» походить із циклу «Три балади», який написався мені ще восени 1985 року. Трапилося це завдяки моєму давньому приятелеві Бобові Великголові. Ми з ним училися разом у Поліграфі, а потім перетнулися в армії. Боб позичив мені унікальну на той час книжку – «Історичні проходи по Львові» Івана Крип’якевича, видану ще в 1930-ті роки.
Цей вірш є своєрідним апендиксом до мого «параісторичного оповідання» «Самійло з Немирова, прекрасний розбишака». Воно у свою чергу має кілька редакцій, остання з яких постала, здається, 1990 року. Ця редакція, крім цілого ряду виправлень, містить на закінчення акросонет «Амалія Неборака», що його буцімто написав сам герой оповідання Самійло Немирич. Ідею мені подав, як то часто бувало, Віктор Неборак.
